Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко icon

Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко



НазваКурс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Дата конвертації29.06.2013
Розмір293.83 Kb.
ТипКурс лекцій
джерело



ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ. Основи правознавства. Курс лекцій . Старший викладач С.І.Куксенко

Тема 7. Основи адміністративного та кримінального права України


Тема 7. Основи адміністративного та кримінального права України


Мета заняття. Ознайомити студентів із особливостями адміністративного права, адміністративними правопорушеннями та адміністративною відповідальністю. Дати загальну характеристику Кримінального кодексу України. Охарактеризувати поняття та ознаки „злочину”, співучасть у ньому, кримінальну відповідальність та види покарань за кримінальним законодавством. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.


План лекції і семінару

  1. Адміністративне право та його особливості.

  2. Адміністративні правопорушення та адміністративна відповідальність.

  3. Загальна характеристика Кримінального кодексу України.

  4. Поняття і ознаки злочину. Склад злочину.

  5. Співучасть у вчиненні злочину.

  6. Кримінальна відповідальність та види покарань за кримінальним законодавством.


Реферати:

  1. Державна служба: поняття, правовий статус державних службовців.

  2. Особливості серійних злочинів проти особи.

  3. Особливості кримінальної та адміністративної відповідальності неповнолітніх.


Питання для самостійного опрацювання:

  1. Адміністративні правопорушення та їх суб’єкти.

  2. Співучасть у злочині.

  3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують кримінальну відповідальність.


Рекомендована література:

  1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. Офіційний текст. К.: Юрінком. Інтер, 2001. – с. 3-55.

  2. Адміністративне право України /За ред. Ю. П. Битяка. – Харьків, Право, 2001 – с. 5-47.

  3. Колпакое В. К. Адміністративне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000 с. 49-96.

  4. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Заг. частина. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 4-20.

  5. Правознавство: Навч. посібник /За ред. В. Т. Гончаренко. – к.: Український інформаційно-правовий центр. – с. 458-512, с 534-554.

  6. Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 308-321.

  7. Правознавство: Підручник, За ред. В. В. Копейчикова. 7-е вид. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 622-649, с. 565-597.

  8. Правознавство. Тести для перевірки знань./ С.І. Куксенко. – Черкаси, 2005. – с. 77-95.




    1. Адміністративне право та його особливості.



Адміністративне право - самостійна галузь правової системи України, яка регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного регулювання і контролю, з приводу здійснення органами державного управління управлінських функцій, у сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичного устрою.

Понят­тя адміністративне походить від слова «адміністрація» (латинською мо­вою — управління). Тому адміністративне право інколи називають пра­вом управління. Норми адміністративного права забезпечують реалізацію соціально-економічних і політичних прав громадян, зафік­сованих у Конституції (наприклад, норми адміністративного права визначають порядок прийому у вузи). Адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері управління народним господарством, осві­тою, охороною здоров'я, наукою, культурою і т. д.


Адміністративно-правові відносини діляться на 3 основні групи:

1) відносини між орга­нами державного управління і державними підприємствами;

2) між органами державного управління і суспільними організаціями;

3) між органами державного управління і громадянами


Особливість адміні­стративних правовідносин в тому, що однією з сторін в них завжди виступає орган державного управління

Адміністративне право закріплює правові і організаційні форми участі громадян в управлінні державою, встановлює посадові правила поведінки як для компетентних органів і посадовців, так і для пересічних громадян.

Через норми адміністративного права держава в особі його уповноважених органів проводить в життя найважливіші організаційні заходи економічного і соціально-культурного характеру для задоволення суспільних потреб і забезпечення нормальних умов життя своїх громадян.

Отже, предмет адміністративного права фактично складають управлінські суспільні відносини і контроль.


Адміністративно-правове регулювання цих різноманітних управлінських суспільних відносин здійснюється за допомогою наступних методів:

1. Розпорядження - покладання прямого юридичного обов'язку вчинити ту або іншу діу в умовах, передбачених правовою нормою (потрібно поступати саме так, а не інакше);

2. Заборона - покладання прямого юридичного обов'язку не здійснювати ту або іншу дія в умовах, передбачених правовою нормою;

3. Дозвіл - юридичний дозвіл здійснювати в умовах, передбачених правовою нормою ті або інші дії на свій розсуд.

Немає жодної сфери державного та суспільного життя, яку б обходили питання адміністративно-правового регулювання.

Норми адміністративного права регулюють діяльність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних та недержавних підприємств, установ, організацій. Вплив цих норм відчувають на собі й конкретні особи, адже існує чимало правил, якими визначається їхня поведінка. Це правила дорожнього руху, водокористування, пожежної безпеки тощо


Крім того, норми адміністративного права регулюють відносини, що склалися під впливом інших галузей права. Проте хоч би в якій сфері вони виникали і хоч би хто в них вступав, це завжди відносини між керівниками та керованими. Вони ґрунтуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій і мають такі особливості.


Особливості адміністративно-правових відносин:

- нерівність сторін - одна із сторін завжди має юридично владні повноваження по відношенню до іншої сторони;

- можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін - органу управління, громадянина і т.п. Причому згода другої сторони не є обов'язковою умовою виникнення правовідносин. Вони можуть виникати всупереч бажанню однієї із сторін;

- адміністративно-правові суперечки вирішуються, як правило, в адміністративному порядку, тобто шляхом безпосереднього юридично владного і одностороннього розпорядження повноважного органу управління або посадовця;

- за порушення вимог адміністративно-правових норм сторони несуть відповідальність не один перед одним, а перед державою.

Залежно від характеру юридичного зв'язку між сторонами можна виділити вертикальні і горизонтальні адміністративно-правові відносини.

Вертикальні - полягають в тому, що у однієї сторони є владні повноваження, яких немає у іншої сторони (вищестоящі і нижчестоячі органи управління, між організаційно несупідрядними органами управління і т.д.). Основна ознака таких правовідносин - наявність повноважень по здійсненню односторонніх владних дій у однієї із сторін по відношенню до іншого учасника цих відносин.

Горизонтальні - такі, в яких сторони юридично рівноправні. Цей принцип властивий відносинам, які складаються між громадянином і органом управління (посадовцем), наприклад, оформлення на роботу, поводження із заявою і т.д.



    1. Адміністративні правопорушення та адміністративна відповідальність.


Адміністративне правопорушення (провина) - протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, що робить замах на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, за які законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративна провина як вид правопорушення відрізняється від злочину по ступеню суспільної небезпеки діяння.

Його слід відрізняти і від такого правопорушення, як дисциплінарна провина, яка пов'язана з трудовою або службовою дисципліною працівників, за який законодавством передбачена відповідальність в дисциплінарному порядку.


^ Юридичними ознаками адміністративної провини є:

а) протиправність, що виражається в забороні адміністративним законодавством передбачених законом діянь;

б) винність, тобто здійснення протиправного діяння умисно або необережно;

в) суспільна шкідливість - виражається в посяганні (спричиненні шкоди, або створенні загрози його спричинення) на суспільні відносини, що охороняються обов'язковими правилами, що містять відповідні заборони;

г) адміністративна відповідальність – застосування за адміністративне правопорушення встановлених законодавством заходів відповідальності, тобто відповідних адміністративних стягнень.


Склад адміністративної провини включає:

  1. Об'єкт - суспільні відносини, що охороняються адміністративним правом;

  2. Суб'єкт - особа, що досягла 16-річного віку, осудне;

  3. Об'єктивну сторону - сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішні прояви провини - місце, час, спосіб і обстановку, що характеризує провину, і саму дію або бездіяльність;

  4. Суб'єктивну сторону - сукупність ознак, що характеризують психічне відношення особи до скоєного (вина, мета, мотиви здійснення провини).

Реальне діяння тільки тоді вважається провиною, коли воно містить всі без виключення елементи, названі законом, оскільки відсутність хоча б одного з них означає відсутність складу в цілому.

Основні види адміністративних правопорушень :

    • замах на права громадян і здоров'я населення

    • порушення виборчих прав громадян

    • у сфері охорони природи, використовування природних ресурсів, охорони пам'ятників історії і культури

    • у сфері промисловості, будівництва

    • у сфері використовування електричної і теплової енергії.

    • порушення ветеринарно-санітарних правил

    • на транспорті, в області дорожнього господарства і зв'язку

    • у сфері житлових прав громадян, житлово-комунального господарства і впорядкування.

    • у сфері торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів.

    • у сфері громадського порядку і суспільної безпеки

    • у сфері стандартизації, якості продукції і метрології

    • щодо питань власністі.


Об'єктом адміністративної провини може бути встановлений порядок управління

Оскільки адміністративне право носить комплексний характер, адміністративна відповідальність передбачена нормами інших галузей права: фінансового, земельного, екологічного і ін. На жаль, сьогодні відсутній кодифікуючий перелік всіх адміністративних правопорушень, що створює певні труднощі в правозастосовчій діяльності.


Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що виражається у застосуванні повноважними органами і посадовцями конкретних адміністративних стягнень до осіб, що вчинили адміністративні правопорушення (провина).

^ Адміністративній відповідальності підлягають громадяни і посадовці.

Громадяни відповідають за вчинені ними адміністративні правопорушення після досягнення 16 років. До осіб від 16 до 18 років, що вчинив адміністративні правопорушення, застосовуються заходи дії, передбачені ст. 241 КпАП України.


Для адміністративної відповідальності характерне те, що між органом (посадовцем), що накладає адміністративне стягнення, і особою, що вчинила адміністративне правопорушення, відсутні відносини підлеглості по службі або роботі.


^ Основними рисами, що характеризують адміністративну відповідальність, є:

  1. адміністративна відповідальність встановлюється як законом, так і підзаконними актами, або їх нормами про адміністративні правопорушення, тобто вона має власну нормативно-правову основу;

  2. підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення;

  3. суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути як фізичні особи, так і колективні утворення;

  4. за адміністративну провину передбачені адміністративні стягнення;

  5. адміністративні стягнення застосовуються широким кругом уповноважених органів і посадовців: виконавської влади, місцевого самоврядування, їх посадовцями, судами (суддями) і др.;

  6. адміністративні стягнення накладаються органами і посадовцями на непідлеглих їм по службі або роботі осіб - правопорушників;

  7. застосування адміністративного стягнення не тягне судимості і звільнення з роботи;

  8. заходи адміністративної відповідальності застосовуються відповідно до законодавства, що регламентує застосування у справах про адміністративні правопорушення.



Види адміністративних стягнень:

  • попередження - офіційне засудження правопорушника, оформлене письмово або зафіксоване іншим чином;

  • штраф - стягнення з порушника певної грошової суми в дохід держави;

  • оплатне вилучення предмету, що з'явився знаряддям здійснення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - полягає в його примусовому вилученні і подальшій реалізації з передачею вирученої суми колишньому власнику за вирахуванням витрат по реалізації вилученого предмету;

  • конфіскація предмету, що з'явився знаряддям здійснення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - примусовий, безвідплатний обіг цього предмету в дохід держави;

  • позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (управління транспортним засобом, право полювання);

  • виправні роботи строком до 2-х місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи правопорушника і з утриманням до 20% його заробітку в дохід держави. Цей вид покарання застосовується лише в судовому порядку;

  • адміністративний арешт до 15 діб з використовуванням на фізичних роботах без їх оплати. Призначається лише в судовому порядку. Не застосовується: до вагітних жінок, жінкам, що мають дітей до 12 років, неповнолітнім, інвалідам I і II груп.


^ Органи (службові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення:

1) адміністративні комісії при виконавських комітетах, районних, міських, районних в містах рад, які розглядають всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які відносяться до компетенції інших органів;

2) виконавчі комітети сільських і селищних рад;

3) районні (міські) суди (судді);

4) органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій і інші уповноважені органи, які розглядають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так, органи внутрішніх справ розглядають справи про порушення громадського порядку, прикордонного режиму і інші.


Таким чином, до колегіальних органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, відносяться: адміністративні комісії, виконкоми селищних, сільських рад і інші. До осіб, які мають право розглядати ці справи одноосібно, відносяться: судді, начальники або заступники начальників відділу внутрішніх справ, державтоінспектор, ревізори потягів, начальники митниць, райвійськкоми, головні санітарні лікарі, правові інспектори праці і інші.


Підставою для застосування по справі є протокол про адміністративне правопорушення, який складається уповноваженим посадовцем. Протокол не складається у тому випадку, коли, наприклад, стягується штраф на місці і правопорушник цьому не заперечує (за безбілетний проїзд, порушення правил дорожнього руху і ін.).

Для належного забезпечення виробництва в справах про адміністративні правопорушення в необхідних випадках здійснюються процесуальні заходи, метою яких є припинення адміністративної провини, встановлення особи, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи. До таких заходів відносять: адміністративне затримання особи; особистий огляд; огляд речей і вилучення речей і документів.


Адміністративне затримання одночасно є і мірою припинення правопорушення, воно оформляється складанням відповідного протоколу. На прохання особи про його місцезнаходження оповіщаються родичі, адміністрація по місцю роботи або навчання. Повідомлення про затримання неповнолітнього його батькам або особам, які їх замінюють, є обов'язковим. Для адміністративного затримання передбачені відповідні терміни. Звичайно вони не повинні перевищувати 3-х годин.

За дрібне хуліганство, злісну непокору законній вимозі або розпорядженню працівника міліції, військовослужбовця і інше, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції, правопорушник може бути затриманий до розгляду справи судом або керівником органу внутрішніх справ. Крім того, можуть бути затримані до початку розгляду справи суддею особи, які порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду, або торгували з рук в не встановлених місцях.

Адміністративне затримання мають право здійснювати працівники органів внутрішніх справ, прикордонники, посадовці воєнізованої охорони і військові автоінспекції.

Особистий огляд може проводитися уповноваженими на те посадовцями органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ і прикордонних військ, природоохоронних органів у присутності двох понятих. Всі учасники огляду повинні бути тієї ж статі, що і затриманий.

Огляд речей може проводитися уповноваженими на те посадовцями відповідних органів про, що складається протокол або про це робиться відповідний запис в протоколі про адмінпорушення або затримання.

Вилучення речей і документів, які є засобом або безпосереднім об'єктом правопорушення, здійснюється посадовцями органів, які проводять затримання або огляд. Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи. Залежно від результатів його розгляду, можливі такі рішення: вилучені речі і документи конфіскуються, повертаються власнику або знищуються, у разі відшкодувального вилучення речей реалізуються.

^ За загальними правилами адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше за 2-і місяці з дня здійснення правопорушення.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито.

Ухвала по справі оповістила відразу після закінчення розгляду останнього. Його копія протягом 3-х днів видається або висилається особі, відносно якої винесена ухвала.

Ухвала по справі про адмінпорушення може бути оскаржене особою, відносно якої воно було винесено, а також потерпілим.

Скарга подається протягом 10-ти днів з дня винесення ухвали по адміністративній справі.

Ухвала по справі про адмінпорушення і рішення за скаргою можуть бути опротестовані прокурором.

Встановлений наступний порядок виконання ухвали про накладення адміністративного стягнення: штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше за 15-ть днів з дня вручення ухвали про його призначення. Ухвала про оплатне вилучення предмету, про конфіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи, виконуються уповноваженими на це органами в порядку, встановленому законодавством. Ухвала про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ.


  1. Загальна характеристика Кримінального кодексу України.


Кримінальне право як одна з галузей права загалом охоплює два основні інститути: злочин і покарання. Його назва походить від латинського слова "сriminal" — злочин.

Завданням кримінального законодавства є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Особливістю кримінального законодавства є те, що воно спрямоване переважно на захист громадян та держави від учинення злочинів, а інші галузі законодавства орієнтуються на регулювання суспільних відносин, які виникають у повсякденному житті.

У разі, коли особа вчинила злочин, між нею та спеціальними органами держави відбувається певна реальна взаємодія, тобто виникають юридичні відносини, які називають кримінально-правовими. У межах таких відносин між особою, яка вчинила злочин, та державою виникають взаємні права та обов'язки.

З одного боку, особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відповідати перед державою за скоєне та має право на те, щоб до неї було застосоване покарання саме за той злочин, який вона вчинила. З іншого боку, держава має право засудити злочинця за вчинене ним діяння та зобов'язана дати правильну оцінку цьому діянню, застосувати до злочинця справедливе покарання.


Верховною Радою України 5 квітня 2001 р був прийня­тий новий Кримінальний кодекс України, що набрав чиннос­ті з 1 вересня 2001 р. Новий Кримінальний кодекс України є базою для прийняття нового Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуального кодексів України


^ Концептуальними положенням Кримінального кодексу є:

1) кримінально-правова охорона основ національної без­пеки України, особи, її прав і свобод, власності та правового порядку від злочинних посягань,

2) закріплення принципу про те, що КК України — це єдиний законодавчий акт, який включає в себе закони про кримінальну відповідальність,

3) наявність фактичного складу злочину в діях особи, що встановлений (описаний) в кримінальному законі,

4) закріплення особистої і винної відповідальності,

5) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особ­ливо тяжких злочинів та посилення боротьби з організова­ною злочинністю,

6) урізноманітнення кримінально-правового впливу, що сприяє справедливості кари залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого

7) істотне зниження санкцій порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 року,

8) широка можливість звільнення від кримінальної відпо­відальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін ), а також звільнення від покарання (наприклад, з певними випробу­ваннями, при умовно-достроковому звільненні та ін ),

9) відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі,

10) заохочення позитивної посткримінальної поведінки (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

11) пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівня­но з дорослими злочинцями.


^ Кримінальний кодекс України поділено на Загальну й Особливу частини.

Загальна частина передбачає норми уза­гальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність за­кону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо.

^ Особ­лива частина передбачає конкретизовані норми про відпові­дальність за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відпові­дальність за злочини проти особи, її конституційних прав і свобод; власності; за злочини у сфері господарської діяльнос­ті; у сфері охорони довкілля; проти громадської безпеки, без­пеки виробництва та транспорту; проти здоров'я населення, громадського порядку й моральності; авторитету органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування; у сфері службової діяльності; проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру та міжнародного правопоряд­ку тощо.


Загальна й Особлива частини КК України поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті.

^ Загальна частина чинного КК України складається з 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну від­повідальність», «Злочини, його види та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність і рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відпові­дальності», «Покарання та його види», «Призначення пока­рання», «Звільнення від покарання та його відбування», «Су­димість», «Примусові заходи медичного характеру та приму­сове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх». Особлива частина включає 20 розділів, систематизова­них за групами споріднених суспільних відносин. Наприк­лад, в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки країни» передбачено відповідальність за злочини, що пося-ють на основні цінності української державності. У розділі «Злочини проти життя і здоров'я особи» вміщено статті, норми яких охороняють людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку.

Статті КК України, норми яких охороняють основні права і свободи людини, об'єднані в розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Поділ Особливої частини КК України на розділи робить його зручним для користування.

Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розкривається зміст відповідної норми, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи ви­ключення її з дії. Так, у ч. 1 ст. 55 вказано строк, на який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

В абсолютній більшості норм Особливої частини встанов­лена кримінальна відповідальність за окремі види злочинів. Тому їхня структура однорідна і складається, як правило, із двох елементів — диспозиції і санкції.

Диспозицією називається частина норми Особливої час­тини, в якій визначається зміст злочинного діяння. За вчи­нений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію.

У санкції визначається вид і розмір покарання за склад діяння, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання можна встановити, якої тяжкості злочин вчинено — особливо тяжкий, тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості.

У КК України застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції. Відносно-визначеною є санкція, що має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі.

Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

1) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі пе­редбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, особливо злісне хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296 карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

2) максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбаче­ні, наприклад, у ч. 1 ст. 153 (насильницьке задоволення ста­тевої пристрасті неприродним способом — до 5 років позбав­лення волі); ч. 1 ст. 189 (вимагання — обмеження волі до 5 років або позбавлення волі на той самий строк). Нижчою ме­жею санкції є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК України для даного виду покарання.

^ Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Значна частина санкцій у діючому КК України є альтернативними. Прикладом може слугувати санкція, наве­дена у ст. 188. Вона надає можливість суду призначити за викрадення електричних мереж, кабельних ліній та їх облад­нання — шраф від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.


  1. Поняття і ознаки злочину. Склад злочину.


Злочином признається передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що робить замах на правопорядок.

Ознаки:

суспільна небезпека,

протиправність і

винність діяння.

караність діяння.

Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних елементів, що дозволяють розглядати конкретне суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину - це логічна модель, що закріплює типові ознаки злочинного діяння.

Елементами складу злочину є:

  1. об'єкт злочину;

  2. об'єктивна сторона злочину;

  3. суб'єкт злочину;

  4. суб'єктивна сторона злочину.

Тільки наявність всіх цих елементів в сукупності є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність в скоєному хоча б одного з вказаних елементів означає відсутність складу злочину і відсутність підстави для притягнення до кримінальної відповідальності.

Об'єкт злочину - це ті суспільні відносини і блага, які захищаються кримінальним законом від злочинних посягань.

Об'єктивна сторона злочину - ця зовнішня поведінка людини, яка виявляється в діянні, тобто дії (активній поведінці) або бездіяльності (пасивній поведінці). Абсолютна більшість злочинів скоюється шляхом дій. Проте в деяких випадках злочином визнається бездіяльність (халатність посадовців, ненадання допомоги хворому особою медичного персоналу і т.п.).

Суб'єкт злочину - ця особа, що вчинила злочин, який відповідає певним ознакам, що мають кримінально-правове значення. Суб'єктом злочину може бути тільки осудна особа, що досягла певного віку. За деякими видами злочинів суб'єктом можуть бути тільки окремі категорії населення (військовослужбовці, посадовці, раніше судимі і т.п.).

Кримінальна відповідальність за загальним правилом наступає з 16-річного віку, а за найтяжчі злочини - з 14 років (за вбивство, умисне нанесення тілесних пошкоджень, що заподіяли розлад здоров'я, згвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне і особливо злісне хуліганство і т.п.). По деяких видах злочинів кримінальна відповідальність наступає з 18 років (військові злочини і ін.).

Не підлягають кримінальній відповідальності особи, які під час здійснення суспільно небезпечного діяння знаходилися в стані неосудності, тобто не могли віддавати собі звіт в своїх діях або керувати ними унаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану.

Якщо суспільно небезпечні діяння вчинили осіби, що не досягли встановленого законом віку, або визнані неосудними, то до них в судовому порядку застосовується не кримінальне покарання, а примусові заходи відповідно виховного або медичного характеру.

Здійснення злочину в стані сп'яніння не звільняє особу від кримінальної відповідальності, а навпаки є обставиною, обтяжливою відповідальність.

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішнє, психічне відношення особи до скоюваного суспільно небезпечного діяння (тобто вина). Злочином признається тільки винне діяння, без вини не може бути кримінальної відповідальності. В деяких випадках в суб'єктивну сторону окрім вини включається мотив (внутрішня спонука) і мета злочину (модель результату, досягнення якого прагне винен).

^ Вина виражається в двох формах:

1) у формі наміру (прямого або непрямого) і

2) необережності (злочинної легковажності або злочинної недбалості).

Ці форми виділяються з урахуванням інтелектуального і вольового критеріїв.

Інтелектуальний критерій полягає в усвідомленні винного суспільно небезпечного характеру скоюваного ним діяння і в передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.

Вольовий критерій характеризує ставлення особи до скоюваного діяння і його наслідків. Він виражається в бажанні (або свідомому допущенні) шкідливих наслідків або легковажному або недбалому ставленні до цих наслідків.

Злочин визнається вчиненим умисно, якщо особа, що його зробила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачало його суспільно небезпечні наслідки і бажало їх настання (прямий намір) або свідомо допускало настання цих наслідків (непрямий намір). Прикладом непрямого наміру є стрільба на вулиці п'яного хулігана, внаслідок чого убитий випадковий перехожий громадянин.

Злочин визнається вчиненим по необережності, якщо особа, що його зробила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але самовпевнено і легковажно розраховувало на їх запобігання (злочинна легковажність) або не передбачало можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могло їх передбачати (злочинна недбалість). Прикладом злочинної легковажності є перевищення водієм допустимої швидкості, внаслідок чого він скоює наїзд на пішохода. А прикладом злочинної недбалості є помилкове введення лікарем не тих ліків, внаслідок чого наступили важкі наслідки для пацієнта.

Від вини необхідно відрізняти невинне спричинення шкоди (казус, випадок), коли особа не передбачала і за обставинами справи не повинна (або не могла) була передбачати настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. В цьому випадку кримінальна відповідальність виключається. Наприклад, громадянин послизнувся на дорозі і, падаючи, повалив іншого громадянина, внаслідок чого той одержав тілесні пошкодження

Види злочинів по об'єктах злочинних посягань:

  1. злочини проти держави;

  2. злочини проти державної і колективної власності;

  3. злочину проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи;

  4. злочини проти політичних і трудових прав громадян;

  5. злочини проти індивідуальної власності громадян;

  6. господарські злочини;

  7. посадові злочини;

  8. злочини проти правосуддя;

  9. злочини проти порядку управління;

  10. злочину проти суспільної безпеки, громадського порядку і народного здоров'я;

  11. військові злочини.


В більш загальному види злочину можна розділити на три види:

1) проти інтересів держави,

2) проти інтересів суспільства і

3) проти інтересів окремих громадян.


Види злочинів за ступенем суспільної небезпеки виділяються:

а) особливо тяжкі злочини;

б) тяжкі злочини;

в) менш тяжкі злочини;

г) злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.


Стадії здійснення злочину:

  1. приготування до злочину;

  2. замах на злочин;

  3. закінчений злочин.

Закінченим злочин є тоді, коли злочинний намір повністю реалізований і досконале діяння містить в собі всі ознаки складу злочину.


5. Співучасть у вчиненні злочину.

Багато злочинів скоюються не однією особою, а групою. В таких випадках є співучасть в злочині. Співучастю визнається умисна сумісна участь двох і більш осіб в здійсненні злочину.

^ Вона може бути проста і складна. При простій співучасті усі учасники діють разом, а при складній ролі та обов′язки розподілені. Залежно від характеру виконуваних дій співучасники злочину бувають чотирьох видів:

  • організатори,

  • підбурювачі,

  • посібники і

  • виконавці.


Виконавцем є особа, що безпосередньо вчинила злочин. Без виконавця немає співучасті, оскільки тільки він здійснює задуманий злочин, реалізує намір співучасників.

Організатором є особа, що організувала здійснення злочину або керувала його здійсненням. Організатор створює групу, розподіляє ролі між співучасниками, регулює і направляє їх діяльність.

Підбурювачем є особа, що схилила до здійснення злочину. Він формує у інших співучасників бажання (рішучість) вчинити конкретний злочин. Підбурювання може виражатися у формі порад, домовленостей, підкупу, примушення, погроз, наказу і т.п.

Посібником є особа, що сприяла здійсненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Посібником вважається також особа, що наперед обіцяла приховати злочинця, знаряддя і засоби здійснення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом. Своїми діями посібник укріплює бажання і рішучість у інших співучасників вчинити злочин.

Ступінь і характер участі кожного із співучасників в здійсненні злочину враховуються судом при призначенні покарання. Організатор злочину несе відповідальність за все організовані їм злочини, вчинені будь-яким співучасником. Решта співучасників несе відповідальність за ті злочини, в підготовці або здійсненні яких вони брали участь.


6. Кримінальна відповідальність та види показань за кримінальним законодавством.


Кримінальна відповідальність виступає як правовідношення, що виникає між державою і злочинцем з приводу його особистих або майнових прав. Ці правовідносини виникають з моменту здійснення злочину.

Єдиною підставою кримінальної відповідальності є суспільно небезпечне, винне діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом.


Покарання є реакцією держави на злочин. Якщо суспільно небезпечне діяння не спричиняє за собою покарання, то воно не може вважатися злочином. Кримінальна караність є обов'язковою ознакою злочину.

Покарання є особливою юридичною мірою державного примушення, яка міститься в кримінально-правовій нормі і призначається тільки по вироку суду особі, визнаній винною в здійсненні злочину. Вказане примушення полягає в передбаченому Кримінальним кодексом позбавленні або обмеженні прав і свобод цієї особи. Кримінальне покарання породжує судимість людини.

Кримінальна відповідальність передбачає основні та додаткові види покарань.

До основних відносяться:

  • громадські роботи,

  • виправні роботи,

  • службові обмеження для військовослужбовців,

  • арешт,

  • обмеження волі,

  • тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців,

  • позбавлення волі на певний строк,

  • довічне позбавлення волі


Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.


Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

  • штраф (грошове стягнення у розмірі від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто від 510 до 17 тис. грн);

  • позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину;

  • позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю ( на строк від двох до п´яти років);

  • громадські роботи (виконання у вільний від навчання або роботи час безоплатних суспільно корисних робіт протягом шістдесяти – двохсот сорока годин);

  • виправні роботи (відбуваються за місцем роботи терміном від шести місяців до двох років з відрахуванням на користь держави коштів у розмірі десяти – двадцяти відсотків від зарплати);

  • службові обмеження для військовослужбовців;

  • конфіскація майна (примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна);

  • арешт (тримання засудженого в умовах ізоляції строком від одного до шести місяців);

  • обмеження волі (тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов´язковим залученням до праці; строк – від одного до п´яти років);

  • позбавлення волі на певний строк (ізоляція засудженого в кримінально-виконавчій установі строком від одного до п´ятнадцяти років);

  • довічне позбавлення волі – найтяжчий вид кримінального покарання.


Покарання призначається тільки по вироку суду і лише в строго встановленим законом межах і порядку. Ніхто не може бути визнаний винним у здійсненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону.

При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особу винного і обставини справи, які пом'якшують або обтяжують відповідальність.


^ Обставинами, які пом'якшують відповідальність, визнаються:

  • здійснення злочину внаслідок збігу важких особистих або сімейних обставин, через матеріальну або іншу залежність, під впливом загрози або примушування, сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого; здійснення злочину при перевищенні меж необхідної оборони (тобто обставини, що характеризують умови здійснення злочину);

  • здійснення злочину неповнолітнім, жінкою в стані вагітності (тобто обставини, що характеризують особу вчинив злочин).

  • щиросерде каяття або явка з повинною, сприяння розкриттю злочину; запобігання настанню шкідливих наслідків злочину, добровільне відшкодування нанесеного збитку або усунення заподіяної шкоди (тобто обставини, що характеризують поведінку особи після здійснення злочину);


^ Обставинами, які обтяжують відповідальність:

  • здійснення злочину особою, яка раніше вчинила злочин, яка знаходиться в стані сп'яніння, організованою групою

  • здійснення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного положення особи, відносно якої вчинений злочин;

  • здійснення злочину відносно малолітнього, старого або особи, що знаходиться в безпорадному стані;

  • здійснення злочину з корисливих або інших спонук;

  • спричинення злочином тяжких наслідків;

  • підбурювання неповнолітніх до здійснення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині;

  • здійснення злочину з особливою жорстокістю або знущанням над потерпілим і ін.


Для притягнення до кримінальної відповідальності законом встановлена певна давність (термін): за різні види злочинів від 1 року до 10 років. Після закінчення цих термінів (якщо вони не були перервані або припинені у встановленому законом порядку) особа не може притягати до кримінальної відповідальності.


Чинне законодавство передбачає деякі особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Це обумовлено тим, що у них ще не завершений процес формування особи; в результаті цього вони не здатні повною мірою усвідомлювати суспільну небезпеку злочинів, давати адекватну оцінку своїм вчинкам. У зв'язку з цим здійснення злочину в неповнолітньому віці є обставиною, пом'якшувальною відповідальність.


Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх пов'язані з віком, з якого наступає кримінальна відповідальність; з обмеженням вживаних до них видів і заходів покарання; з особливостями призначення покарань. Ці особливості розглянуті вище.

Окрім цього, до неповнолітніх замість кримінального покарання судом можуть застосовуватися примусові заходи виховного характеру, до яких відносяться:

  1. обов'язок публічно або в іншій формі принести вибачення потерпілому;

  2. попередження;

  3. передача неповнолітнього під нагляд батькам або під нагляд педагогічному або трудовому колективу, а також окремим громадянам;

  4. покладання на неповнолітнього, досягло 15-річного віку і має майно або заробіток, обов'язки відшкодувати заподіяний збиток;

  5. напрям неповнолітнього до спеціальної учбово-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін не більше 3 років. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для осіб у віці від 11 до 14 років) і професійні училища соціальної реабілітації (для осіб у віці від 14 до 18 років).






Схожі:

Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconКурс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Черкаський державний бізнес-коледж. Основи правознавства. Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconКурс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Черкаський державний бізнес-коледж. Основи правознавства. Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconКурс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Черкаський державний бізнес-коледж. Основи правознавства. Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconКурс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко Тема Основи теорії держави Тема Основи теорії держави
Черкаський державний бізнес-коледж. Основи правознавства. Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconКурс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко Тема Основи Конституційного права України Тема Основи Конституційного права України
Черкаський державний бізнес-коледж. Основи правознавства. Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconКурс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко Тема Основи трудового права України Тема Основи трудового права України
Черкаський державний бізнес-коледж. Основи правознавства. Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconКурс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко Тема Основи сімейного та житлового права України Тема Основи сімейного та житлового права України
Черкаський державний бізнес-коледж. Основи правознавства. Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconТема Основи теорії права. Правові відносини Тема Основи теорії права. Правові відносини Мета заняття. Ознайомити
Черкаський державний бізнес-коледж. Основи правознавства. Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconПисьмова консультація з дисципліни «Українська мова»
Рецензент: Наконечна Тетяна Миколаїна – викладач вищої категорії, старший викладач Могилів-Подільського медичного коледжу
Курс лекцій. Старший викладач С.І. Куксенко iconДригула Світлана Іванівна, викладач хімії днз «Вище професійне училище №11 м. Хмельницького», спеціаліст вищої категорії, педагогічне звання «старший викладач».
Дригула Світлана Іванівна, викладач хімії днз «Вище професійне училище №11 м. Хмельницького», спеціаліст вищої категорії, педагогічне...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lib.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи