Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє icon

Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє



НазваДиректор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє
Дата конвертації10.01.2013
Розмір182.93 Kb.
ТипДокументи
джерело


Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор

Забара Станіслав Сергійович


Досьє:

Народився у 1934 році.

В 1956 р. закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «Радіотехніка».

25 років (1956-1966, 1986-2001) працював завідувачем відділом в Інституті кібернетики НАН України, 20 років – начальником СКБ, заступником генерального директора з наукової роботи виробничого об’єднання «Електронмаш».

З 2002 року очолює факультет (тепер інститут) і кафедру Університету «Україна».

Як головний конструктор Міністерства приладобудування СРСР з одного із напрямків обчислювальної техніки, керував і брав безпосередню участь у розробці більше як сотні різних технічних засобів і систем, що здебільшого були впроваджені в серійне виробництво.

Заслужений діяч науки і техніки України (2009).

Лауреат Державної премії СРСР, державної премії УРСР, премії ім. Н. Островського, золотих медалей Лейпцігської міжнародної виставки і ВДНГ СРСР.

Нагороджений орденом Трудового Червоного прапору і медалями.

Удостоєний Почесної Грамоти Верховної Ради України за особливі заслуги перед українським народом.

Автор понад 130 наукових праць.

За час роботи в Університеті «Україна» опублікував 18 наукових робіт.

Професор Забара С.С. є керівником Вченої Ради Інституту комп’ютерних технологій, керівником напрямку наукової діяльності «Комп’ютерні технології дистанційного навчання», керівником фундаментального дослідження (грант МОН України) «Математичне моделювання та розробка програмного забезпечення інваріантного розпізнавання образів зорової системи».

Здійснює наукове керівництво аспірантами.


^ Про себе, своїх учителiв та товаришiв

розповiдає ветеран НВО "Електронмаш"

"У 1956 р. в числi п'ятьох студентiв-випускникiв радiотехнiчного факультету КПI (Київський полiтехнiчний iнститут), - згадує Станiслав Сергiйович Забара, - я, завдяки щасливому випадку, був розподiлений в обчислювальну лабораторiю Iнституту математики АН УРСР. Це був перший набiр молодих фахiвцiв в обчислювальну технiку, про яку нам жодного слова не говорили в iнститутi, ми знали про неї щось із розмов i, звичайно ж, у перебільшено фантастично-романтичному кольорi. Трохи бiльше випускникiв прийшло з Київського унiверситету за фахом математика.

Усе доводилося пiзнавати заново, доучуватися у процесi роботи.

Творча атмосфера у лабораторiї була надзвичайною. Тут незадовго до нашого приходу була створена перша в Європi обчислювальна машина "МЭСМ". Керував розробкою видатний радянський учений Сергiй Олексiйович Лебедєв. На той час Сергiя Олексiйовича уже було вiдкликано до Москви, де був створений новий iнститут обчислювальної технiки, а в Києвi залишилися його учнi, соратники по розробцi "МЭСМ": Л.Н. Дашевський, К.О. Шкабара, З.Л. Рабинович, Б.М. Малиновський, С.Б. Погребинський, А.I. Кондалєв, А.Л. Гладиш та iн. У той час вони були молодими (деяким трохи за тридцять), а сьогоднi ми говоримо про них як про "батькiв-засновникiв".

Це була плеяда подвижникiв-ентузiастiв. Самi по собi яскравi особистостi, осяянi талантом академiка Лебедєва, окриленi видатним успiхом своєї роботи вони, здавалося, не вiдчували межi своїх можливостей. Працювати з ними, жити в атмосферi їхнiх iнтересiв, заслужити їхнє визнання було справжнiм щастям. I ми, молодi фахiвцi (гуртожиток за мiстом, зарплата мiнiмальна), не мислили собi iншої долi, iнших учителiв.

З усмiшкою згадую машину "МЭСМ". Оперативна пам'ять машини була змонтована у стiйцi бiля стiни машинного залу, по регiстру в ряд. Щоб дiстатися до верхнього регiстра, користувалися драбиною, працездатнiсть перевiряли по нитках розжарювання у лампах. Повертаючись до минулого, важко навiть осмислити, який гiгантський злет зробила обчислювальна технiка тiльки за одне людське життя. Нi Джеймсу Уатту, нi братам Райт, нi Генрi Форду нiчого подiбного пережити не довелося.

У 1957 р. нашим директором i науковим керiвником став В.М. Глушков. Напевно, психологiчно це було не просто. Пiсля С.О. Лебедєва лiдером можна було бути лише за iнтелектом, а не за посадою. Потрiбно враховувати, що у той час Вiкторовi Михайловичу було лише 34 роки...

Першою моєю практичною роботою в лабораторiї пiд безпосереднiм керiвництвом З.Л. Рабиновича та А.Л. Гладиш була участь у модернiзацiї спецiальної електронно-рахункової машини ("СЭСМ"). Це була друга по рахунку ЕОМ, створена академiком С.О. Лебедєвим i його учнями. Машина призначалася для розв'язання великих систем алгебраїчних рiвнянь (до 400-го порядку) методом Зейделя-Гауса. Машина користувалася великим попитом у математикiв, але працювала дуже ненадiйно, незважаючи на дуже вдале алгоритмiчне i структурне рiшення.

На однiй із робочих нарад я висловив думку, що причиною ненадiйної роботи є невiрний через свою нестабiльнiсть принцип формування сигналiв за рахунок диференцiювання фронтiв тригерiв при їхньому переключеннi. Власне кажучи, дiагноз був визнаний правильним, але позбутися вiд цiєї вади можна було тiльки шляхом капiтальної переробки елементної бази одного з центральних пристроїв. Робота була трудоємною, та й ризиковано було доручати цю справу "молспецу", ще не перевiреному у справi. Тому рiшення не було прийнято i муки нашi продовжувалися.

Але так трапилося, що в один iз лiтнiх мiсяцiв усi пiшли у вiдпустку, i я в лабораторiї серед двох, хто залишився, опинився старшим. Я зрiзав увесь старий монтаж, розробив новi елементи, але змонтувати, звичайно, не встиг. Ото були грiм i блискавки, коли повернувся Зиновiй Львович Рабiнович. Але шляхи були вiдрiзанi - потрiбно було йти напролом, i витiвка вдалася! Це була перша, маленька, але дуже приємна перемога. А шляхетнi мої керiвники включили мене у спiвавтори монографiї по "СЭСМ", яку було видано пiд редакцiєю В.М. Глушкова. Там була моя перша стаття, яка менi й дотепер подобається, чого не можна сказати про багато наступних. Потiм монографiю було перекладено англiйською мовою i видано в США.

Зиновiй Львович був нестандартним керiвником: спокiйний, м'який, в усе вникав особисто, доброзичливо iронiчний i трохи розсiяний, як i личить професору, котрим вiн незабаром став. Приваблював до себе загальною культурою, гарним знанням художньої лiтератури, почуттям гумору. Тримався з нами просто, у нього легко було вчитися. Ми швидко пройшли всi ази i потiм розбiглися по своїх справах, але назавжди Зиновiй Львович залишився для мене дуже дорогою людиною.

Вже у ту пору ми починали працювати з вiйськовими по системi протиповiтряної оборони. Вiктор Михайлович був одним iз перших великих кiбернетикiв, хто включився у роботи з оборонної тематики. Вiн сформулював основнi принципи виявлення, видiлення i супроводу цiлей на екранi локатора i тактику їхнього перехоплення. Менi дiсталася пiдсистема "фiзичного стробування цiлей", яка згодом у трохи змiненому виглядi увiйшла до дiючої системи.

Саме в цiй роботi ми вперше почали активно спiвпрацювати з iншими союзними школами кiбернетикiв, насамперед iз москвичами. Пам'ятаю, що менi cпочатку було важко позбутися деякої боязливостi вiд упевненої ходи столичних корифеїв. Вiктор Михайлович доброзичливо пiдсмiювався над нами: "Не потрiбно почувати себе провiнцiалами". Вiн усiх нас, у тому числi молодих фахiвцiв, узяв iз собою на першу всесоюзну конференцiю з обчислювальної технiки, де виступали з доповiдями тодi вже Герої Соцiалiстичної працi головнi конструктори С.О. Лебедєв, Ю.Я. Базилевський та iншi вiдомi фахiвцi. Проходячи повз нас, Вiктор Михайлович весело запитав:

- Ну, як, молодь, ми можемо потягатися?

- Так, начебто.

- Ну, раз можемо, тодi - будемо!

От ця тверда вiра, що нам усе пiд силу, тiльки варто взятися, була дуже характерною для Вiктора Михайловича. Вона передавалася його "командi" i з ним не страшно було "втягатися" у найскладніші проекти.

Я поступово став, як тодi говорили, "елементником", тобто розроблювачем електронної елементної бази машин. Був головним розроблювачем, а потiм головним конструктором елементної бази ЕОМ КМШП "Днепр", "Днепр-1", "Днепр-2", "МИР", "АСОТ-М", "Iскра" та iн. Розробка елементiв була доволi вiдповiдальною складовою загального проекту, тому що до цього часу накопичився вже чималий досвiд, коли через ненадiйну роботу елементiв терпiли поразку самi виграшнi структурнi проекти.

Тут треба мати на увазi, що напiвпровiдниковi прилади тiльки з'явилися, характеристики їх як слід не були дослiджені, досвiду їх застосування також не було. Почували ми себе першопрохiдниками, чого боялися, але чим i пишалися.

В однiй із розмов я поскаржився Вiкторовi Михайловичу, що мене замучили цi експерименти з "чорним ящиком" - транзистором. Вiн чiтко сформулював напрямки: потрiбно скласти математичну модель базових елементiв, на них вiдпрацювати всi принциповi режими, вiдкинути безперспективнi варiанти i лише пiсля цього переходити до фiзичного моделювання. Зараз, у 90-х роках, це звучить, напевно, просто, але тодi я дуже приблизно розумiв, як до цього пiдступитися.

Зрештою, ми її все-таки побудували. I статичну модель, i динамiчну, i модель надiйностi. Я декiлька разiв консультувався з Вiктором Михайловичем упродовж роботи. Пам'ятаю його тонкий аналiз результатiв моделювання тригера з рахунковим входом (В iмпульсно-потенцiйнiй системi у цьому режимi можливе ненадiйне спрацьовування через конфлiкти мiж тривалiстю вхiдного iмпульсу i швидкiстю переключення тригера). Робота з методiв надiйного проектування елементної бази ЕОМ стала потiм темою моєї кандидатської дисертацiї. Науковим керiвником був Борис Миколайович Малиновський.

Пiд керiвництвом Бориса Миколайовича я вперше залучився до справжньої iнженерної роботи. Ранiше були доробки, модернiзацiї, аванпроекти. Все це можна було вважати розминкою перед справжнiм стартом. А тут потрiбно було спроектувати i впровадити у серiйне виробництво(!) напiвпровiдникову машину. Iдея КМШП була талановитою, тому що своєчасною. Такi розробки називають етапними, вони долають якiйсь бар'єр незнання, непевностi i раптом відкривають новi напрямки робiт. Борис Миколайович, не маючи попереднього досвiду створення серiйних машин, самовiддано пройшов зi своїм дитям усi життєвi цикли вiд iдеї до впровадження її на технологiчних об'єктах. Я не можу не висловити свою глибоку повагу Борису Миколайовичу також за його наступну наукову дiяльнiсть i особливо за ту шляхетну мiсiю, яку вiн поклав на себе, описавши у своїх книгах багато знаменних миттєвостей нашого життя та епохи.

На одному з семiнарiв пiсля завершення розробки КМШП i, включаючись у роботу над машинами "МИР-1" i "Днепр-2", ми обговорювали напрямки розвитку елементної бази. Конкурували тодi двi системи елементiв: iмпульсно-потенцiйна i потенцiйна. Перша добре себе показала у всiх попереднiх розробках по швидкодiї, надiйностi й економiчностi, але була не дуже технологiчна. Друга iснувала поки що теоретично, поступалася першiй за багатьма параметрами, але була перспективною для мiкроелектронного виконання в iнтегральних схемах, яких поки що теж не було. I от за участi Вiктора Михайловича було прийнято революцiйне рiшення переходити на потенцiйну систему для вiдпрацьовування стилю проектування майбутнiх машин у iнтегральному виконаннi. Подальший хiд розвитку обчислювальної технiки однозначно пiдтвердив правильнiсть цього рiшення.

Я очолив роботу по створенню першої для наших машин системи потенцiйних елементiв, яка вийшла у свiт із назвою "МИР-10". Потiм на цiй елементнiй базi (iз безупинним її розвитком) створювалися всi машини другого поколiння в Iнститутi кiбернетики i Мiнiстерствi приладобудування СРСР. Вона була освоєна на восьми заводах. Великий внесок у створення базових пiдходiв до проектування цифрових пристроїв на потенцiйних елементах внiс А.Г. Кухарчук.

Робота "елементникiв" якось завжди вважалася допомiжною i про неї часто забували, особливо якщо елементи працювали надiйно. От архiтектори i схемотехнiки, це - щось! Може, саме тому виникла iнiцiатива розробки клавiшної настiльної машини (калькулятора - "Iскри"). Вона була спроектована силами лабораторiї, якою я тодi керував, моїми зовсiм ще молодими колегами: Г.I. Корнiєнко, В.М. Назаренко, Є.З. Мазуром, Я.I. Барсуком, А.Ф. Сурдутовичем, Є.Ф. Колотущенко та iн. Через вiдсутнiсть у той час iнших видiв ощадливої оперативної пам'ятi запам'ятовуючi регiстри у цiй машинi були зробленi на магнiтострiкцiйних лiнiях затримки. З цiєї "Iскри" справдi розгорiлося полум'я, i згодом Курським заводом "Счетмаш" було освоєно i розвинено напрямок клавiшних машин пiд загальною назвою "Iскра". За розробку першої в Радянському Союзi клавiшної ЕОМ мене i Г.I. Корнiєнка було удостоїно премiї iм. Островського ЦК ЛКСМУ.

У 1966 р. мене було направлено на завод обчислювальних машин (тепер НВО "Електронмаш"), де я працював понад двадцять рокiв начальником СКБ, заступником директора iнституту з наукової роботи, заступником генерального директора. Направлений я був туди для "змiцнення зв'язкiв науки з виробництвом". Про цей крутий поворот долi я нiколи не шкодував. Саме тут я став справжнiм iнженером i пiзнав такi тонкощi iнженерного мистецтва, якi не передаються нiякими академiчними схемами.

Можливо, я не до кiнця виправдав надiї Iнституту кiбернетики, тому що цей перiод роботи був не безконфлiктним у наших стосунках. Звичайно, не в особистих. Зiштовхнулися двi концепцiї розвитку обчислювальної технiки, назвемо їх умовно: академiчна i промислова.

Академiчна наполягала на оригiнальнiй вiтчизнянiй лiнiї архiтектурного розвитку ЕОМ. Першими представниками такої лiнiї були розробки Iнституту кiбернетики "Днепр-1", "Днепр-2", "МИР", "М-180" та iн.

Промислова концепцiя (зокрема Мiнiстерство приладобудування СРСР) пiдтримувала запозичення передових свiтових архiтектурних рiшень. Результатом цих розробок стали машини "М-2000", "М-3000", "М-4030", "М-6000", "СМ-4", "СМ1420" та iн.

На заводi ОКМ доля звела мене на довгi двадцять рокiв із Аполлiнарiєм Федоровичем Незабитовським.

Кожен iз нас, напевно, коли-небудь задавався питанням: якими якостями повинен володiти лiдер колективу? Звичайно, простiше за все вiдповiсти, що в лiдера повинно бути все: i глибокi професiйнi знання, i органiзаторськi здiбностi, i воля, i загальна культура, i людська чарiвнiсть, i прозорливiсть, i полiтична гнучкiсть i ще багато дечого. Все це добре, але таких людей немає, або майже немає. Це генiї, яких дуже мало, а колективiв - багато.

I все-таки, якщо вибирати одну, головну якiсть, менi здається, що це - здатнiсть повести людей за собою. Будь-якими доступними вам засобами Аполлiнарiй Федорович повною мiрою реалізовував цю здатнiсть. Вiн мiг або переконати, або змусити людей пiдкоритися поставленому завданню. Вiн любив повторювати слова генерала Ватутiна: "Для того, щоб виграти бiй, спочатку треба перемогти своїх пiдлеглих".

Аполлiнарiй Федорович не був професiоналом в обчислювальнiй технiцi. Вiйна взагалi перебила його навчання. Його було поранено, але не важко. Я бачив його фотографiї ще вiйськових рокiв. Молодий офiцер iз багатьма орденами на грудях, яскравi блакитнi очi, копиця чорного волосся. В особi вiдчувається нетерпiння та енергiя. Повинен сказати, що й у зрiлi роки вiн вражав своєю пристраснiстю та напором.

Йому потрiбно було заробляти на життя, i вiдразу пiсля демобiлiзацiї вiн пiшов працювати на завод старшим iнженером із технiки безпеки. Можна собi уявити, якими природними здiбностями i працьовитiстю вiдрiзнялася ця людина, якщо незабаром вiн став начальником цеху, начальником виробництва i, нарештi, директором заводу. Начальник виробництва - центральна фiгура на заводi. Вiн повинен запустити i скоординувати роботу всiх цехiв i дiлянок по всiх виробах, а це - десятки тисяч деталей i вузлiв. Про Незабитовського як про начальника виробництва "Точелектроприладу" ходили легенди: вiн усе пам'ятав, усе знав, усе передбачав, скрiзь встигав i був нещадно вимогливим...

Щодня бував у цехах, вiддiлах, на будiвельних майданчиках. Не терпiв байдужих до неподобств. "Чому я це бачу, а ви нi? Це не мiй, це наш завод!"

...Задумане Аполлiнарiй Федорович звик здiйснювати i при цьому дiяв рiшуче. Один приклад. Якось я вийшов iз пропозицiєю про автоматизацiю проектування друкованих плат. Потрiбно було стару ручну технологiю замiнити автоматизованою. Вiдповiднi засоби були розробленi, але пройшли дослiдну експлуатацiю на обмеженiй кiлькостi плат i не на самих складних. Принципово нiхто проти нового пiдходу не заперечував, але всi були за поступовий перехiд: потрiбно нову методику страхувати старою. Це означало, що доведеться тримати два колективи i затягти впровадження. Директор прийняв рiшення: вiдтепер стару технологiю до використання заборонити, користуватися лише новою i тим самим вiдрiзати автоматизаторам усi шляхи до вiдступу. I нова технологiя була впроваджена у досить короткi термiни, хоча i не без ексцесiв.

За видатнi досягнення у розвитку вiтчизняного приладобудування А.Ф. Незабитовського було удостоєно звання Героя Соцiалiстичної Працi, лауреата Державних премiй СРСР i УРСР, нагороджено орденами Ленiна, Жовтневої революцiї, Трудового Червоного Прапора.

...Коли я перейшов на завод, то не можу сказати, що мої новi колеги зустрiли мене з розпростертими обiймами, у кращому випадку - iз вичiкувальною стриманiстю. Нашi погляди (iнститутськi i заводськi) та вимоги до проектiв, якi ми виконували, як з'ясувалося, помiтно вiдрiзнялися. Схематично, не вдаючись у подробицi, це можна висловити так: iнститутського розроблювача насамперед цiкавили принциповi рiшення i високi функцiональнi показники, заводськi iнженери великої ваги надавали технологiчностi проекту. Технологiчностi у широкому сенсi. Наприклад, блоки елементiв, або ТЕЗи - типовi елементи замiни.

Спочатку по необхiдностi, а потiм із усе бiльшим iнтересом я почав займатися заводськими проблемами i зрозумiв, що там на кожному кроцi наражаєшся на складнi науковi та технiчнi задачi. Для мене поняття "серiйноздатнiсть" при оцiнцi будь-якого проекту стало найважливiшим рейтинговим показником.

Моїми найближчими колегами, якi звертали мене до нової вiри, були Е.I. Сакаєв, А.I. Войнаровський та В.А. Афанасьєв.

Едуард Iзмайлович Сакаєв був у той час головним iнженером СКБ i фактичним керiвником бiльшостi розробок. Це людина високої iнженерної квалiфiкацiї i виняткової органiзованостi. Його внесок у реалiзацiю всiх наших проектiв є неоцiненним. Конструкторськi рiшення, що створювалися пiд керiвництвом Сакаєва i Войнаровського, вiдрiзнялися компактнiстю, технологiчнiстю i зручнiстю експлуатацiї. Особливо вдалими були рiшення у машинi М-4030, що по визнанню багатьох фахiвцiв iз конструктивно-технологiчних рiшень була кращою в СРСР серед машин цього класу. Вiн - лауреат Державної премiї УРСР.

Вiля Антонович Афанасьєв як начальник основного схемотехнiчного вiддiлу СКБ (пристрiй керування, арифметичний, канали), а потiм як головний iнженер i начальник СКБ вiдповiдав завжди за комплекс у цiлому. З його вiддiлу вийшла цiла плеяда висококвалiфiкованих системних розроблювачiв: В.Н. Харитонов, В.Г. Мельниченко, В.I. Анопрiєнко, Р.I. Заславський та iн., котрi задали стиль проектування електронних пристроїв із урахуванням усiх технологiчних i експлуатацiйних вимог. Не було випадку, щоб "команда" Афанасьєва дала якийсь збiй, створила кризову ситуацiю. Вiн - лауреат Державної премiї СРСР i Державної премiї України. Смiливо можу стверджувати, що наше iнженерне ядро не поступалося жоднiй вiтчизнянiй школi.

I взагалi, я хочу сказати добре слово про радянського iнженера. Маючи дуже обмеженi iнформацiйнi контакти i повну вiдсутнiсть кооперацiї з передовими захiдними фiрмами, в умовах найгострiшого дефiциту комплектуючих, матерiалiв та устаткування, при обмежених фiнансових ресурсах, нашi iнженери усе ж створювали вироби, що за основними функцiональними характеристиками були на рiвнi свiтових досягнень i в основному покривали потреби народного господарства. За своїми особистими враженнями i численними вiдгуками наших фахiвцiв радянськi iнженери нiчим не поступаються захiдним, а менi здається, що в багатьох випадках - вищі їх за своїм науковим свiтоглядом. Так що, навряд чи можна звинувачувати наших учених, iнженерiв i промисловцiв у кризi нашої обчислювальної технiки i взагалi промисловостi. Боюсь, якщо наших полiтикiв порiвняти з захiдними, то картина була б менше втiшною.

Мiнiстерство приладобудування СРСР, до якого належало наше Об'єднання, енергiйно i цiлеспрямовано проводило технiчну полiтику вiдносно створення єдиної Державної системи приладiв. Як одна з гiлок цiєї програми була задумана система Агрегатних засобiв обчислювальної технiки (АЗОТ), поступово трансформована у мiжнародну (в рамках Ради взаємодопомоги) Систему малих ЕОМ - СМ ЕОМ. Програма передбачала стандартизацiю та унiфiкацiю технiчних засобiв i програмного забезпечення, що створювало передумови до кооперацiї у розробцi, виробництвi i застосуваннi цих засобiв. Очолював цю роботу Московський iнститут електронних i керуючих машин (НДIЕКМ), в Українi найбiльш великим спiввиконавцем був Сєвєродонецький НДI КОМ i по зовнiшнiх пристроях (периферiйному устаткуванню) - Київський НДIП.

Так вийшло, що основнi виробничi потужностi з випуску СМ ЕОМ були зосередженi в Українi: Київське НПО "Електронмаш", Сєвєродонецький завод СПЗ, Вiнницький "Термiнал", Одеський "Електронмаш", Чернiвецький "Електронмаш", Лубенський "Счетмаш". Природно, що iнженернi сили СКБ цих заводiв також були залученi до роботи з СМ ЕОМ. Це був величезний науково-технiчний i виробничий потенцiал, який за своїм масштабом i значеням цiлком можна порiвнювати з iншою мiжнародною лiнiєю ЕОМ - ЄС ЕОМ.

Очолював програму СМ ЕОМ директор НДIЕКМ, генеральний конструктор академiк Борис Миколайович Наумов. Це була людина величезної енергiї, талановитий органiзатор, полiтик, дипломат. Чи можете Ви уявити, що значить привести до єдиного знаменника позицiї восьми країн, які вже мали великi задiли в розробках i виробництвi? Адже головна мета полягала в тому, щоб прийняти єдинi стандарти. Правда, вже почали з'являтися мiжнароднi стандарти захiдних країн, але навiть у нашому Держстандартi вони не сприймалися як обов'язковi. Використовуючи всi свої дипломатичнi здiбностi та авторитет, Б.М. Наумов вирiшив це завдання. У робочих групах i радах фахiвцiв були розробленi стандарти, унiфiкованi конструктиви, створенi параметричнi ряди основних технiчних засобiв, стандартизоване системне програмне забезпечення. Були проведенi спiльнi випробування декiлькох сотень технiчних засобiв i програмних продуктiв.

Менi здається, Б.М. Наумов від самого початку зрозумiв, що поза свiтовими тенденцiями, без кооперацiї зi свiтовим спiвтовариством ми далеко просунутися не зможемо. Вiн учив нас уважно стежити за успiхами передових фiрм, по можливостi вiдслiдковувати найбiльш поширенi захiднi стандарти, навiть якщо вони де-факто, а не де-юре, завжди залишали у резервi можливiсть вiльної кооперацiї. Ця позицiя зiграла велику позитивну роль у швидкому розвитку i впровадженнi СМ ЕОМ. У цьому вiн кардинально вiдрiзнявся вiд В.М. Глушкова. Хто з них був правий - кожен iз нас може вирiшувати по-своєму. На жаль, жодна з двох концепцiй не з вини авторiв не була реалiзована до кiнця.

Якщо говорити про внесок українських фахiвцiв у створення СМ ЕОМ, то тут, безсумнiвно, насамперед потрiбно видiлити Владислава Васильовича Рєзанова. Менi здається, що нiхто з українських кiбернетикiв не виконав стiльки великих i надзвичайно важливих для народного господарства проектiв, як Владислав Васильович. Спокiйно, без зайвої помпи i самореклами (якими, деякi з нас ой, як грiшили) Владислав Васильович робив i продовжує робити (!) те, що вважає своїм обов'язком i покликанням.

Київське НВО "Електронмаш" по лiнiї СМ ЕОМ, в основному, спiвпрацював iз Московським iнститутом електронних керуючих машин (НДIЕКМ). Розробки "СМ-3", "СМ-4", "СМ-1420", "СМ-1425", "М-4030" - це спiльнi проекти. Є.М. Фiлiнов, I.Я. Ландау, В.А. Козмидiадi, Ю.М. Глухов, В.П. Семик - головнi iдеологи з боку iнституту.

Але повернемося до Києва. У 1972 р. при НВО "Електронмаш" на основi ряду вiддiлiв СКБ (усього бiля 350 осіб) був створений Інститут периферiйного устаткування (НДIП). Я був призначений заступником директора з наукової роботи, директором по сумiсництву став А.Ф. Незабитовський.

З першого ж дня були органiзованi роботи з розробки найбiльш актуальних пристроїв для оснащення машин: накопичувачiв на твердих магнiтних дисках (контролери), гнучких магнiтних дисках (контролери i дисководи), магнiтних стрiчках (контролери i стрiчкопротяжнi механiзми), алфавiтно-цифровi i графiчнi дисплеї, графопобудовувачi i пристрої введення графiчної iнформацiї. У цих розробках ми зiштовхнулися iз зовсiм новим для нас класом виробiв - пристроями точної механiки. Не вистачало фахiвцiв (механiки "дозрiвають" довше, нiж електронщики), була вiдсутня спецiальна елементна база, багато з матерiалiв. Довелося органiзовувати виробництво деяких нетрадицiйних для заводу вузлiв, наприклад, електродвигунiв, координатних столiв, магнiтних голiвок та iнше. Не можна сказати, що в цiй справi нас супроводжували лише успiхи. Вiдсоток невдач був досить високий. I все ж основна номенклатура нових пристроїв була розроблена. От деякi приклади.

Пристрої зовнiшньої пам'ятi на усiх видах магнiтних носiїв. Цiєю роботою керував Юрiй Михайлович Ожиганов. Головними розроблювачами були: В.В. Ковбас, С.Я. Навольнева, А.В. Спирко, Т.I. Енгел, А.М. Бардик, Я.С. Коган.

Широкоформатний графiчний дисплей (графiчна станцiя). Мультиплексори передачi даних (В.I. Хомяков, Ю.М. Омельянчук, В.Ф. Каплун).

Паралельний алфавiтно-цифровий друкуючий пристрiй (АЦДП), пристрiй реєстрацiї iнформацiї (в основному сейсмiчної) на електростатичний папiр (А.Д. Шабас, О.А. Лорман).

Пристрiй введення графiчної iнформацiї (В.В. Сахарiн, I.А. Пiдлiсний, А.А. Софiюк, Е.I. Калайда).

Графопобудовувачi (А.М. Щередин, В.Д. Лiчман).

Накопичувачi на гнучких магнiтних дисках (В.Я. Юрчишин, Є.М. Перлов).

Усi цi пристрої були освоєнi у серiйному виробництвi i ввiйшли до складу проблемно-орiєнтованих комплексiв на базi СМ ЕОМ.

Пiдготовка виробництва периферiйного устаткування через його рiзноманiтнiсть i велику номенклатуру вимагала великих зусиль з боку заводських технологiв i виробничникiв. Менi особливо хотiлося б вiдзначити великий внесок, який зробили у цю загальну справу спiвробiтники лабораторiї типових випробувань пiд керiвництвом начальника вiддiлу Юрiя Михайловича Краснокутського. Юрiй Михайлович завжди брав участь не тiльки у формальнiй реєстрацiї результатiв випробувань, але й в аналiзi причин вiдмови пристроїв, якщо такi траплялися. Вiн внiс багато цiнних конструктивних зауважень i пропозицiй по удосконалюванню периферiйних пристроїв та iнших виробiв АСОТ.

Iнститутський статус дозволив менi бiльш вiльно визначати напрямки творчих дослiджень. Я зацiкавився проблемою автоматизацiї проектування. Мене бiльше цiкавили рутиннi процеси iнженерної працi, автоматизацiя яких з одного боку пiддавалася алгоритмiзацiї, а з iншого - могла явно проявитися у пiдвищеннi продуктивностi i безпомилковостi проектних операцiй. Захоплювала також iдея iнформацiйно об'єднати процес проектування, виробництва i вихiдного контролю виробiв.

У багатьох цей напрямок викликав агресивний скептицизм, тому менi хотiлося знайти соратникiв не примусово, а за переконанням. Такими моїми соратниками, учнями-вчителями стали завiдувачi пiдроздiлiв НДIП Г.Ю. Вепринський, А.Д. Мильнер, В.П. Сидоренко, О.Д. Руккас. Я кажу учнями тому, що я їх переконав повiрити в iдею i зробив початкову постановку задачі, а вчителями тому, що потiм вони менi пояснювали, якi непростi проблеми зустрiчаються при заглибленнi у цi задачi.

Так виникли системи:

- автоматизоване робоче мiсце для конструкторського проектування в радiоелектронiцi (в основному друкованi плати) - АРМ2-01, основнi розроблювачi Г.Ю. Вепринський, М.А. Дрождин, Є.Ш. Райз;

- автоматизоване робоче мiсце для мiкропрограмного та схемного проектування - АРМ2-05, основнi розроблювачi А.Д. Мильнер, А.В. Богачев, М.Б. Батьковський, В.В. Яковлев;

- система контролю цифрових i аналогових блокiв елементiв - "КОДIАК", основнi розроблювачi В.П. Сидоренко, О.Д. Руккас, Є.М. Чичирин, М.С. Берштейн;

- система автоматизованого виготовлення i контролю провiдного монтажу, основнi виконавцi тi ж, що i по системi "КОДIАК".

Особливiстю всiх цих систем було те, що в них природно сполучилися автоматичнi та iнтерактивнi методи проектування. У них були максимально (в силу наших здiбностей) врахованi технологiчнi вимоги виробництва i, нарештi, результати проектування (iнформацiя на машинних носiях) безпосередньо використовувалася виконавчим устаткуванням у виробництвi.

Цi системи знайшли широке використання на заводi, а також тиражувалися для iнших пiдприємств. Без перебiльшення можна сказати, що вони радикально вплинули на весь цикл виробництва.

У 1986 р. я змушений був пiти з об'єднання. По дивному збiгу обставин у цьому ж роцi залишив об'єднання i А.Ф. Незабитовський. I все ж у тому минулому життi (коли я працював на заводi) я був собою бiльше, нiж зараз."



Схожі:

Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconЗавідувач кафедри інформаційних технологій та програмування професор Забара Станіслав Сергійович Обіймає посаду завідувача кафедри
Закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «Радіотехніка» у 1956 р
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconБагатогранність великого таланту ігор Олександров, журналіст
Нещодавно у директора Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувача кафедри інформаційних технологій та програмування...
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconДехтярук Микола Трохимович – доцент кафедри інформаційних технологій та програмування Інституту комп’ютерних технологій Університету “Україна”, к фіз мат наук, доцент
...
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconДо ювілею кафедри комп’ютерних технологій луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»
Кафедра була створена на підставі наказу ректора інституту №2-а від 25 вересня 2001 року. Згідно з наказом на новій кафедрі передбачалося...
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconТимошенко Анатолій Григорович завідувач кафедри комп’ютерної інженерії Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», кандидат технічних наук, доцент
З 1946 по 1956 р р навчався у середній школі. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту, який закінчив у 1961 році,...
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconУкраїнський учений-кібернетик, професор університету «україна» Станіслав забара: «головне – виявляти ініціативу»
Український учений-кібернетик, професор університету «україна» Станіслав забара
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconНауково-пізнавальний захід «І все таки вона крутиться!». Запрошуємо до участі студентів, викладачів та всіх «великих мрійників»
З нагоди 450 річниці Галілео Галілея кафедри комп’ютерних технологій та інформаційних технологій і економічної теорії Луцького інституту...
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconТретя міжрегіональна олімпіада з екстремального програмування
Кафедра комп’ютерних систем та мереж Горлівського регіонального інституту Університету «Україна» (завідувач – кандидат фізико-математичних...
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconЦиба Віталій Трохимович – завідувач кафедри соціальної роботи Інституту соціальних технологій Університету «Україна», д філос н., професор
...
Директор Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», завідувач кафедри інформаційних технологій та програмування, професор Забара Станіслав Сергійович Досьє iconВячеслав поліновський. Талановита людина талановита в усьому
Науково-дослідного інституту персоналізації технічних систем та захисту інформації, і директор навчального підрозділу – Інституту...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lib.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи