Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 icon

Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10



НазваЄві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10
Сторінка8/17
Дата конвертації15.01.2013
Розмір1.37 Mb.
ТипДокументи
джерело
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17
^

Домініканський римсько-католицький монастир


На кошти, що їх заповів київський земський суддя Стефан Аксак, домініканські католицькі ченці для свого монастиря вибудували (із цегли розібраного ними Борисо-Глібського храму у Вишгороді) у центрі Подолу, майже навпроти головного входу до Флорівської жіночої обителі, Миколаївський костьол. Він являв собою типову для пізньої готики тринавову муровану споруду із хрещатими склепіннями, видовженим гранчастим вівтарним виступом та чисто готичними стрілчастими вікнами. Це сталося 1610 року (називається ще 1640-й рік). А вже 1648 року козаки Богдана Хмельницького припинили існування монастиря. Згідно із гетьманським указом від 11 січня 1651 року колишня католицька обитель стала власністю сусіднього Братського монастиря. Того самого 1651 року литовські солдати врятували костьол від вогненної стихії, після чого він тривалий час перебував у занедбаному стані. 1660 року цар Олексій Михайлович, одночасно із забороною полякам, євреям та вірменам проживання у Києві, передав костьол ректорові бідної на той час Києво-Могилянської колегії ігумену о. Іоаникію. Але від цього стан костьолу не поліпшився, і козаки та міщани з певного часу пристосували його під шинок.

Лише 1691 року царі Іван та Петро Олексійовичі грамотою від 28 вересня передали напівзруйновану культову споруду, з певною сумою грошей на додачу, у підпорядкування митрополита Київського Варлаама Ясинського, який 1693 року відновив її та заснував при ній підпорядкований Софійському кафедральному монастирю православний чоловічий Петро-Павлівський монастир, існування якого виявилося короткотривалим.

В 1744–50 роках будівля була суттєво перебудована. Було понижено дах, високий готичний шпиль (щипець) на західному фасаді поступився невисокому, але пишно декорованому бароковому фронтону, влаштовано бароковий портал з хрещатим вікном на чолі. Обабіч пресбітерія були два бічні вівтарі, час появи, котрих залишається нез'ясованим. Київським архітектором Іваном Григоровичем-Барським було зведено квадратову в плані триярусну дзвіницю.

У зв`язку з упорядкуванням в Україні духовних штатів його 1786 р. мали ліквідувати з наміром влаштувати у вивільнених приміщеннях народне училище. Проте митрополит Київський Самуїл Милославський домігся його збереження і передачі у підпорядкування ченців сусіднього Катерининського Греко-Синайського монастиря, які перебралися до нього наступного року.

В 1811 перед західним фасадом добудували низеньку галерею, котра закрила бароковий портал. Того ж року Петропалівська дзвіниця стала двоярусною, типу "четверик на четверику" увінчаною гранчастою плескатою банею з ліхтариком та високим шпилем. 1817 року в монастирі сталася велика пожежа.

Після повернення грецьких ченців 1826 року до власної обителі на Контрактовому майдані Петро-Павлівська церква набула статусу домового храму Київської духовної семінарії. Її навчальний корпус на 3 поверхи постав 1830 року на придбаній за 5610 рублів земельній ділянці на вулиці Костянтинівській, 5, поряд з монастирським подвір`ям.

1900 року Київська духовна семінарія, захопивши із собою кращу частину церковного начиння для свого нового домового Трьохсвятительського храму, перебралася до власного прекрасного приміщення на Вознесенському узвозі (деякий час носив ім’я Смирнова-Ласточкіна), 20 (нині тут міститься Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Вивільнену споруду на вулиці Костянтинівській, 5 зайняли Київське духовне училище, яке до цього базувалося у так званій "бурсі" на вулиці Набережно-Хре­ща­тицькій і мало там домову Введенську церкву, та переведене до Києва Богуславське духовне училище.

В 1920-1930-х роках церква святих Павла і Петра перестала бути діючою. Приміщення планували використати, як архівне сховище. Проте, в 1935 році одну з найцікавіших пам'яток української архітектури разом із дзвіницею було знищено без попередніх досліджень.





^

Храми св. Миколая парафіяльні




Свято-Миколаївська церква на Замковій горі


Назва гори походить від дерев`яного замку литовських воєвод, який існував на ній із кінця XIV століття, виконуючи функції адміністративного центра Київського князівства. У межах замку містилися римсько-католицький костьол та 3 (за деякими джерелами — 4) православні церкви, серед яких Миколаївська вважалася головною, а також подвір`я Микільського Пустинно-Слупського монастиря і Києво-Печерської лаври. Православні храми поступово знищувалися київськими воєводами польського походження. А 1651 року замком, у якому зосереджувався тоді польський гарнізон, оволоділи українські козаки і геть спалили його. Більше він, звісна річ, не відновлювався.

^

Свято-Миколаївська церква в Микільській слобідці


Відома з XV століття, як земля "напівкнязівська", слобідка 1508 року стала власністю Микільського Пустинного (на Аскольдовій могилі) монастиря, звідки і походить її назва. Наприкінці XIX століття її заселяли переважно робітники київського заводу "Арсенал", а 1903 року вона стала адміністративним центром Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії. 1923 року слобідку було включено у межі Києва, а 1943 року вона, спалена німецько-фашистськими окупантами, припинила своє існування. Сьогодні на її місці — новий житловий Лівобережний масив.

В архіві тамтешньої Миколаївської церкви свого часу було виявлено листок кольорової Тріоді з написом: "... подана від Микільського монастиря в новоспоруджену слобідську церкву 1685 р." Але цей новий храм, як вважають дослідники, не був у слобідці першим.

Наприкінці XIX століття (не пізніше 1890 року) в селищі, кількість мешканців якого перевищувала 10 тисяч осіб, було споруджено дерев`яну Миколаївську церкву, її дуже шанували слобідчани. Вони масово відвідували свій храм, особливо у святкові дні. При цьому чоловіки вбиралися козаками, а жінки — в кольорові керсетки і сап`янові чобітки.

У церкві часом схиляли свої голови в молитві також і окремі представники вищої місцевої влади, зокрема 1907 року навідався до неї чернігівський губернатор М.М. Родіонов. А 1910 року у ній вінчалися Анна Ахматова і Микола Гумільов.

Церква, про яку йшла мова, зникла з лиця землі згідно з рішенням виконкому Київської міської ради № 1255 від 4 липня 1961 року "Про зняття з реєстрації церковної общини руської православної церкви, закриття і знос молитовного будинку в селищі Микільська слобідка Дарницького району м. Києва". Це рішення стосувалося питання прокладення на Лівобережжі лінії метрополітену.





^ Свято-Микільський Військовий собор на Печерську

Український гетьман І. С. Мазепа упродовж 1690–1696 років на свій кошт спорудив посеред поселення "Микільський посад" у місцевості "Довга нива" церкву в ім`я св. Миколи, яка стала соборним храмом Микільського Пустинного монастиря, що існував тоді при Миколаївській церкві на Аскольдовій могилі. Її креслення склав запрошений із Петербургу відомий зодчий Й. Д. Старцев, якому надавав допомогу місцевий майстер І. П. Зарудний. Невдовзі храм отримав назву "Великий Микола" після того, як київський генерал-губернатор Д.М. Голіцин 1713 (чи 1715) року вибудував на власні гроші для того ж таки Микільського Пустинного монастиря нову і теж Микільську церкву, яка стала називатися "Малий Микола" (дивися сюжет "Микільський Пустинно-Слупський монастир" у попередньому розділі).

"Великий Микола" являв собою одну із найвизначніших в Україні споруд у стилі українського або, як його ще називають, "мазепинського" бароко. Великий тринавовий 6-стовпний 3-апсидний, із незвично високими стінами, які надавали йому особливої стрункості й урочистості, п`ятьма банями, що їх завершували, і з горішнім західним фронтоном, прикрашеним розкішним ліпленням (квіти, овочі, постаті ангелів тощо), собор вражав усіх тих, хто його споглядав, своєю монументальністю і красою. Його міцні стіни нагадували фортецю. Про внутрішнє оздоблення храму залишила свої спогади за 1912-й рік історик і мистецтвознавець 3. Шамуріна. Увагу присутніх привертав до себе чудовий різьблений 7-ярусний 15,5-метровий іконостас, що своїми горішніми скульптурними постатями ангелів заходив у саму баню. На палітрах і хартіях, що їх тримали ангели, значилася дата виготовлення іконостаса: "1660 року за благословеніємь Алексія Тура" з підписом "С.Б.М.К.", що означав: "Созонт Балика міщанин київський." А ще кіоти з іконами і раки з мощами св. апостола Филипа, св. Іоана Золотоустого, святих мучеників печерських Євстратія, Никона та Мойсея. Окрім головного Миколаївського вівтаря храм мав ще й бічні вівтарі: внизу — в ім`я св. Іоана Предтечі (небесний опікун І.С. Мазепи) та на хорах — в ім`я преподобних Антонія і Феодосія Печерських та святих мучеників Варлаама і Іосифа Царевича. Поруч із собором знаходилася і одночасно з ним побудована монастирська одноповерхова мурована трапезна, до східного боку якої прилягало невелике церковне приміщення із вівтарем, а на лінії нинішньої вулиці Січневого повстання — споруджена коштом преосвященного Гедеона, єпископа Смоленського барокова 3-ярусна дзвіниця, у якій 1750 року було влаштовано церкву в ім`я Благовіщення Пресвятої Богородиці. У 1890-х роках дзвіниця зазнала реконструкції і прикрасилася московськими кокошниками, 1918 року її пошкодили бомбардуванням, 1922 року відновили, а 1936 року розібрали.

У ролі головного храму монастиря собор, про який іде мова, перебував до 1831 року, коли імператор Микола І у зв`язку з початком будівництва Нової Печерської фортеці перевів усю його братію до сусідньої обителі "Малий Микола", а сам монастир (горішню частину) передав військовому відомству для розміщення в його приміщеннях військово-робочих рот. Сам же собор було визначено як військовий, спільний для всіх частин київського гарнізону, з невеликим штатом при ньому, що складався із протоієрея, двох ієреїв, диякона, двох псаломщиків та двох пономарів із інвалідів. Звідси ще одна його назва "Військовий Микола". На утримання собору державна скарбниця виділяла щорічно по 3 тисячі рублів, в той час як вся парафія, яка 1862 року, наприклад, налічувала всього 6110 чоловіків та 1600 жінок із родин військових, забезпечувала йому щорічний прибуток у розмірі лише 400 рублів за рахунок, в основному, купівлі свічок.

Свого часу у місті переказували епізод, по­в`я­заний з відвіданням собору імператором Миколою І. Після завершення належної церемонії зустрічі самодержець запитав у настоятеля: "Кем построен храм?" "Гетманом Иваном Мазепой" — була відповідь. "Молитесь же вы о создателе храма? — продовжував цікавитися іменитий гість. Дещо збентежений цим запитанням, настоятель все ж відповів: "Молимся". "Как же молитесь?" "Как установлено церковью: о блаженных и приснопоминаемых создателях святого и всечестного храма сего". Цар лишився задоволеним такою аргументацією і закінчив: "Да... разумеется... молитесь, молитесь". Слід нагадати, що ця розмова відбувалася у ті часи, коли з амвонів усіх інших православних храмів імперії в означені дні виголошувалася анафема "презренному изменнику российского отечества".

26 листопада кожного року в соборі урочистим молебнем відзначалося кавалерійське свято, приурочене до дня пам`яті св. Георгія Побідоносця. А в 1896 році з нагоди 200-річчя першого богослужіння, проведеного в ньому, було здійснено його капітальний ремонт з перепозолоченням усіх бань на кошти, пожертвувані військовими чинами. Після цього у коменданта Київської фортеці О.В. Аносова виник задум створити при соборі військово-народний музей із народною читальнею та аудиторією для проведення у ній публічних лекцій. Всі зусилля було направлено на те, щоб зробити новостворюваний музей немовби доповненням до Києво-Печерської лаври та інших київських святинь. При цьому виходили з того, що серед богомольців, які прибували до Києва з усіх кінців імперії і відвідували, в числі інших, і Микільський Військовий собор, більше 20 відсотків складали колишні військовослужбовці — рядові запасу, ополченці тощо. Отож окрім задоволення своїх духовних потреб вони мали можливість пройнятися тут ще й почуттям патріотизму та національної гідності.

Розпочали створювати новий музей досить енергійно. Вже було написано відповідного змісту картини та встановлено навколо собору чотири квадратні гранітні колони зі змонтованими на них гарматами, але раптовий від`їзд 1899 року генерала О.В. Аносова із Києва до Петербургу перешкодив завершенню намічених ним робіт у повному обсязі.

Із діяльністю собору пов’язані імена відомих тоді у Києві людей. Так, у 1858-1875 роках, наприклад, священнослужителем тут працював М.Д. Проценко, батько голови Київської міської думи В.М. Проценка. Якийсь час посаду регента соборного хору обіймав рідний дядько славетної співачки Марії Литвиненко-Вольгемут, через що й вона сама у юні роки нерідко співала у цьому хорі.

А цей факт із ряду тих, що викликають смуток: 31 серпня 1914 року перед похованням на Аскольдовій могилі собор став останнім місцем перебування на грішній землі тіла героїчно загиблого у бою відважного військового льотчика П.М. Нестерова.

Після так званої Жовтневої революції в соборі на храмовий празник літнього Миколая 22 травня (за новим стилем) 1919 р. відбулося, за участю протоієрея о. В. Липківського, перше урочисте богослужіння першої в Києві української громади. Для цієї події композитор М.Д. Леонтович написав св. Літургію і особисто керував виконанням її церковним хором. Проте відновлення національної церкви виявилося короткотривалим.





^ Великий Микола із дзвіницею та Аскольдова могила. Фото 1880-х років





Фото кінця XIX ст. знято з лаврської дзвіниці.

У лівому кутку видніється дзвіниця Малого Миколи.

^ Внизу праворуч визирає край храму Спаса на Берестові




Знищення дзвіниці Великого Миколи, 1934 рік


Після здійсненого у 1922–23 роках поверхневого ремонту в самому соборі та на його території почала діяти міська лісопильня. На початку 1930-х років власником храму став Військвідділ і тоді ж було зроблено спробу розібрати його заради цегли, незважаючи на попередження фахівців про непридатність для будь-якого будівництва матеріалів XVII століття, а невдовзі собор було остаточно знищено. Останню будівлю колишнього монастирського комплексу — трапезну було зруйновано дещо пізніше — на початку 1960-х років при будівництві на його місці по вулиці Січневого повстання, 13 Київського палацу дітей та юнацтва.

Указом № 1138/95 від 9 грудня 1995 року Президента України Микільський Військовий собор разом із дзвіницею включено до програми відтворення на території Києва визначних пам`яток історії та культури.



1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17



Схожі:

Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconВітаємо усіх Вас з Днем Святого Миколая-Чудотворця!!!
Свято Миколая прийшло до нас 1088-1089 р за часів князя Всеволода Ярославовича і в церковному календарі називається „Празник Святого...
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconДень Святого Миколая
Студенти виступили з програмою, присвяченою Дню Святого Миколая. Сценарій свята включив таких казкових героїв, як: Святий Миколай...
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconТема: Свято Святого Миколая. Г. Бондаренко «Святий Миколай»
Мета: ознайомити із традиціями святкування дня Святого Миколая в Україні; поглибити знання учнів про традиції, звичаї українсь
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconДень Святого Миколая 19 грудня 2012 року
День Святого Миколая – чисте, світле, добре, традиційне свято українського народу, яке з нетерпінням чекають дорослі і діти
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconБлагодійна акція до Дня Святого Миколая
Барбарис. Студенти подарували святковий настрій, казку та частину свого серця 60 дітям із функціональними обмеженнями здоров'я. Бажаємо...
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconВідбулася Благодійна акція до Дня «Святого Миколая»
Дню Святого Миколая з метою підтримки дітей із функціональними обмеженнями здоров’я, хворих дітей, які перебувають на стаціонарному...
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconСвято святого миколая
Найбільше його люблять діти. Для них він почесний охоронець І завжди приходить з подарунками. Люди склали про Святого Миколая багато...
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconТема: Зима щедра святами. Мета
Мета: розширити та уточнити зміст свят: день Святого Миколая, Новий рік, Різдво Христове; розповісти легенду про Святого Миколая;...
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconАкція до Дня Святого Миколая
М. П. та завідувача кафедри фінансів, к е н., доц. Ладюк О. Д. спільно з Рівненським навчально-реабілітаційним центром „Особлива...
Єві Київ 2009 На обкладинці: Великий Микільський собор, на місці нинішньої площі Слави © Василь галайба. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту hram kiev ua/index php?id=10 iconДень Святого Миколая для дітей із інвалідністю
На День Святого Миколая студенти-волонтери Горлівского регіонального інституту Університету «Україна» провели заходи для дітей із...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lib.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи