Легенди та скарби Межигiрської обителi icon

Легенди та скарби Межигiрської обителi



НазваЛегенди та скарби Межигiрської обителi
Сторінка1/11
Дата конвертації15.01.2013
Розмір1.14 Mb.
ТипДокументи
джерело
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


Легенди та скарби

Межигiрської обителi





Київ 2010




.

* *

*

*

* *

*

http://1000years.uazone.net

1000-ліття української культури


На обкладинці – малюнок А. Вестерфельда

“Межигірський монастир біля Києва” (1651)





Дореволюційна поштівка


Легенди та скарби Межигірської обителі.

Збірка краєзнавчих матеріалів. – Київ, 2010


© Тексти, переклад з російської, упорядкування, макет

Валерій Лисенко, Київ 2010


^ МЕЖИГІР'Я У ДАТАХ

За матеріалами сайтів oko.kiev.ua та turizm.kiev.ua


Люди жили у цих краях з найдавніших давен. Зокрема, у Межигір’ї було знайдено скарб прикрас готської доби II–III ст.

Згідно місцевих переказів, ще аж у 955 р. княгиня Ольга, охрестившись у Константинополі, запалила першу свічу християнської віри на дніпрових кручах за Вишгородом. Начебто саме у Межигір'ї покоїлися і Рівноапостольна княгиня, і обезглавлений печенігами прах її сина Святослава, якого Михайло Грушевський назвав козаком на княжому престолі. Сюди на полювання вчащав зі своїми синами Великий князь Володимир Святославич. Шкода лиш, що Володимирову діброву вирубано у 1860 р.

Відомий бібліограф митрополит Євгеній Болховітінов у описі Києво-Печерської лаври заснування Межигірського монастиря відніс до 988 р., коли на Русь з першим митрополитом Михайлом прийшли грецькі ченці. Проте Межигірський синодик і той же Євгеній вже в іншій роботі («Історія Київської ієрархії») наполягали на більш пізній версії. Побудував, мовляв, у 1161 р. князь Андрій Боголюбський церкву Преображення Господня, і від тієї церкви пішов монастир. В народі цю церкву називали Білим Спасом...

Кажуть, саме у цьому монастирі писалося "Слово о полку Ігоревім", і було освячене Реймське Євангеліє, на якому протягом семи віків присягали французькі королі. Забуті Межигірські печери начебто й досі таять бібліотеку Ярослава Мудрого, сховану у 1169 р. від набігу Андрія Суздальського (Боголюбського).

За свідченням літописів, в Межигір'ї існувала божниця, яка, можливо, і поклала йому початок. Монгольський погром 1240-го р. знищив усі сліди тих часів. А у 1482 р. монастир знову став жертвою набігу татар хана Менглі-Гірея.

За Литовської Русі і за Речі Посполитої обитель була у пошані, багатіла та розбудовувалась. У 1523 р. король і великий литовський князь Сігізмунд І дав грамоту ігумену Михайлу Щербині, звільнив від деяких податків і надав у власність землі. Станом на 1555 р. в Межигір'ї діяли три храми, а по сусідству, на Пекарницькій горі, було закладено ще й печерну церкву.

У 1556 р. Богдан Хмельницький універсалом підпорядковує тутешньому ігумену Вишгород і довколишні села. У 2-й половині XVI ст. монастир то втрачав, то повертав собі права і землі, кілька разів був пограбований.

Замість старих занепалих храмів будуються нові, коштом нового ігумена Афанасія, за підтримки славетного князя Острозького Костянтина Костянтиновича: у 1604 зведена Надбрамна Петропавлівська церква, у 1609 – Трапезна Микільська, а у 1609–11 Преображенський собор.

Близько 1610 р. монастир дістав право ставропігії (церковної автономії) та титул Лаври від польського короля та від Константинопольського патріарха. У 1-й половині XVII ст. був одним з осередків антиуніатської боротьби.

З 1665 р., після погрому шляхетським військом козацького Трахтемирівського монастиря і шпиталю при ньому, притулком для скалічених у битвах, немічних і старих запорожців стало Межигір'я. Більше століття Межигірський монастир вважався головною святинею козацтва всього безкрайнього Великого лугу. На їхнє утримання Запорізька Січ передала у власність монастиреві земельні володіння та щорічно виплачувала значні кошти.

У 1678 при шпиталі на пожертви січового товариства було зведено Благовіщенську церкву. З 1683 козацька рада наголосила запрошувати до січової Покровської церкви служителів саме з Межигірської обителі.

У 1690 р. споруджено соборний Преображенський храм на кошти московського патріарха Всія Русі Іоакіма, в миру – Івана Петровича Савелова, нащадка посадника розгромленої Москвою Новгородської республіки, 1655-го року прийняв постриг у Межигірському монастирі, не раз надсилав обителі дарунки та книги.

На кінець XVII ст. Межигірський монастир був одним з найбільш шанованих в Україні. З 1691 р. йому підпорядковують найближчі до Січі монастирі: Лебединський, Самарський тощо.

У останніх роках ХVІІ ст. було написано одну з цінних пам'яток української історіографії – Межигірський літопис (litopys.org.ua /sborlet/sborlet04.htm). Характер, патріотичний настрій і мова, дуже близька до живої народної, свідчать, що автором його був хтось із запорожців, що доживали в монастирі свого віку.

З 1700 р. у Пекарницькій горі півтора століття діяв великий печерний храм св. Онуфрія. У 1703 грамотою за підписом Петра І Києво-Межигірський монастир тимчасово позбавлений ставропігійного статусу, який відновлено у 1710. Близько 1710 р. у Межигір'ї були поховані видатні полковники Семен Палій та Самійло Самусь.

У 1717 р. сильна пожежа знищила значну частину монастирських будівель. У 1735 р. козацький кіш на р. Підпільній підтвердив військовий статус Києво-Межигірського монастиря. У 1774 р. коштом останнього запорозького кошового отамана Петра Калнишевського будується мурована Петропавлівська церква.

У 1775 р., після знищення Катериною ІІ Запорозької Січі, становище монастиря значно погіршилося. Проте, станом на 1777 р. тут діяли п'ять церков: муровані Спасо-Преображенська і Петропавлівська, та дерев'яні Святодухівська, Микільська і Благовіщенська.

Кілька разів надходить розпорядження про закриття монастиря. У квітні 1784 р. імператриця Катерина ІІ під час перебування у Києві побажала відвідати непокірну обитель. Та за нез'ясованих обставин, монастир вщент згорів у ніч напередодні візиту. Чи не після цього цариця з найсвітлішим князем Григорієм Потьомкіним втішали одне одного словами "Кинь грусть", які стали назвою мальовничої місцини на нинішній Куренівці?

У 1796 р. біля монастиря німецький інженер Краніх знайшов поклади каолінової глини придатної для виготовлення посуду. З неї було виготовлено чудові зразки посуду, а з 1798 р. почала свою діяльність знаменита фаянсова фабрика. Спочатку вона перебувала у віданні Київського магістрату, а з 1822 р. імператорського кабінету. Фабрика виготовляла чайний та столовий посуд, вази, декоративні писанки та тарілки, скульптурні вироби тощо. Починаючи з 30-х років ХІХ ст., фабрика почала виготовляти тарілки з сюжетними розписами та рельєфними зображеннями (зокрема з видами Києва та Межигір'я, батальними сценами подій війни 1812 р., портретами Т. Шевченка та П. Куліша). Підприємство не раз виконувало замовлення для оздоблення палаців, Севрського порцелянового заводу (Франція). У Британському музеї існує зала з великою колекцією творів Межигір'я. Продукція фабрики експонується у багатьох музеях світу та є особливою гордістю приватних зібрань. Проте внаслідок невправного керівництва фабрика занепала та у 1884 р. була закрита.

Монастир відновлений, а у 1894 перетворений на жіночій, який проіснував до революції.

Після Лютневої революції 1917 р. сільський сход звернувся до влади з вимогою передати територію колишньої фабрики у власність нащадків тамтешніх працівників. У березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад було прийнято постанову про заснування в Межигір'ї керамічної школи-майстерні, яка відкрилась у 1920 р. З Глинської (Сумщина) керамічної школи перевели 60 учнів та кількох викладачів. З 1921 р. почалось нове життя цього навчального закладу. Сюди приїхали на стажування студенти-випусники Української Академії мистецтв з майстерні Михайла Бойчука. Серед них були великі майстри, які згодом уславили українське мистецтво – Василь Седляр, Оксана Павленко, Павло Іванченко, Іван Падалка. Стажування переросло у самостійну діяльність, але учні продовжували працювати на засадах відродження та становлення нового прогресивного мистецтва. "Бойчукісти" – як вони себе називали – допомогли сформувати видатну школу художньої кераміки, самі продовжували створювати художні твори світового рівня. Вони жили в колишніх келіях монастиря творчою "комуною". Вже у 1922–23 рр. твори учнів експонувались на художніх виставках у Празі, Венеції, Берліні. Захоплення викликала експозиція на Всесоюзній виставці у Москві 1923 р. Після цього школу, директором якої був В. Седляр, реорганізовано у технікум, а з 1928 р. в інститут, переведений до Києва у 1931 р. У 1937 р. майже усі "бойчукісти" були страчені.

У 1930 р. пропонувалось на території Межигір'я створити Державний культурно-історичний заповідник. Але його доля склалася інакше. У 1934 р., враховуючи мальовниче розташування, цю місцевість вирішено зробити зоною відпочинку партійної номенклатури. Все, що було до того, знищили: Братський корпус 1766 р., побудований видатним архітектором І. Григоровичем-Барським та добудований у класичному стилі у 1816-17 рр. Іваном Кедриним; колишній "станковий" корпус фабрики 1817 р. І. Кедрина; величну браму з дзвіницею 1774 р., де був цінний музей виробів технікуму. Існують свідчення, що коли при руйнації знаходили цінні предмети та книги, то їх замуровували, не даючи навіть дослідити.

На їх місці побудували корпуси для відпочинку чиновників. Були там резиденції Косіора, Постишева, Петровського, Хрущова та інших високопосадовців. А у палаці командувача Київським військовим округом Іони Якіра під час німецької окупації квартирував гауляйтер України Еріх Кох. На відміну від сплюндрованих радянськими диверсантами Хрещатика та Києво-Печерської Лаври, маєтки катів України під час війни не постраждали.








Братський корпус. Фото 1934 р. з сайту oko.kiev.ua





^ Соборна церква Межигірського монастиря. Фото 1934 р.


Тарас ШЕВЧЕНКО. ЧЕРНЕЦЬ

poetyka.uazone.net/kobzar/chernec.html


У Києві на Подолі
Було колись... і ніколи
Не вернеться, що діялось,
Не вернеться сподіване,
Не вернеться... А я, брате,
Таки буду сподіватись,
Таки буду виглядати,
Жалю серцю завдавати.


У Києві на Подолі
Братерськая наша воля
Без холопа і без пана
Сама собі у жупані
Розвернулася весела,
Оксамитом шляхи стеле,
А єдвабном застилає
І нікому не звертає.


У Києві на Подолі
Козаки гуляють.
Як ту воду, цебром-відром
Вино розливають.
Льохи, шинки з шинкарками,
З винами, медами
Закупили запорожці
Та й тнуть коряками!
А музика реве, грає,
Людей звеселяє.
А із Братства те бурсацтво
Мовчки виглядає.
Нема голій школі волі,
А то б догодила...

Кого ж то там з музикою
Люде обступили?

В червоних штанях оксамитних
Матнею улицю мете,
Іде козак. «Ох, літа! літа!
Що ви творите?» На то теж
Старий ударив в закаблуки,
Аж встала курява! Отак!
Та ще й приспівує козак:

«По дорозі рак, рак,
Нехай буде так, так.
Якби-таки молодиці
Посіяти мак, мак.
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам,
Останеться й передам.
А вже ж тії закаблуки
Набралися лиха й муки!
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам,
Останеться й передам!»


Аж до Межигорського Спаса
Потанцював сивий.
А за ним і товариство,
І весь святий Київ.
Дотанцював аж до брами,
Крикнув: «Пугу! пугу!
Привітайте, святі ченці,
Товариша з Лугу!»

Свята брама одхилилась,
Козака впустили,
І знов брама зачинилась,
Навіки закрилась козакові... Хто ж сей сивий
Попрощався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий.


Ой високо сонце сходить,
Низенько заходить.
В довгій рясі по келії
Старий чернець ходить.
Іде чернець у Вишгород
На Київ дивитись,
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись.

Іде чернець дзвонковую

У яр воду пити





^ Тарас Шевченко. Києво-Межигірський монастир. 1843


Та згадує, як то тяжко
Було в світі жити.
Іде чернець у келію
Меж стіни німії
Та згадує літа свої,
Літа молодії.
Бере письмо святе в руки,
Голосно читає...
А думкою чернець старий
Далеко літає.


І тихнуть божії слова,
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива,
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі.
Музика, танці і Бердичів.
Кайдани брязкають... Москва.
Бори, сніги і Єнісей...

І покотились із очей
На рясу сльози... Бий поклони!
І плоть старечу усмиряй.
Святе писаніє читай,
Читай, читай та слухай дзвона,
А серцеві не потурай.


Воно тебе в Сибір водило,
Воно тебе весь вік дурило.
Приспи ж його і занехай
Свою Борзну і Фастовщину,
Загине все, ти сам загинеш.
І не згадають, щоб ти знав...

І старець тяжко заридав,
Читать писаніє покинув,
Ходив по келії, ходив,
А потім сів і зажурився:
«Для чого я на світ родився,
Свою Україну любив?»


До утрені завив з дзвіниці
Великий дзвін.

Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв...
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав.


^ Друга половина 1847,
Орська кріпость




  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



Схожі:

Легенди та скарби Межигiрської обителi iconЗапрошення «Свято Букваря» «The abc party» Запрошуємо Вас на перегляд пригодницької казкової історії “Загублені скарби”
Запрошуємо Вас на перегляд пригодницької казкової історії “Загублені скарби” за участю учнів 1-в класу. В програмі беруть участь...
Легенди та скарби Межигiрської обителi icon8006 скарби

Легенди та скарби Межигiрської обителi icon6986 Скарби України. Громадянська освіта

Легенди та скарби Межигiрської обителi iconСкарби життєвого шляху Леоніда Глібова
...
Легенди та скарби Межигiрської обителi iconУрок географії в 6 класі Тема. Скарби Гідросфери
...
Легенди та скарби Межигiрської обителi iconЗ чистого джерела народної мудрості Язичницькі легенди
Легенда це усні народні оповідання про події чи людей, оповиті казковістю, фантастикою
Легенди та скарби Межигiрської обителi iconЛекція Таємниця води
Вода – дві молекули водню і одна кисню – тільки і всього. Та про неї з давніх часів складали легенди, казки, міфи
Легенди та скарби Межигiрської обителi iconУкраїнські народні легенди
Сестра орлів; Підступність цариці Катерини; Бенкет хижаків; Провчив; Хто комусь що дає,то все для себе; Сила рідної землі
Легенди та скарби Межигiрської обителi iconКонспект уроку з основ християнської етики 4 клас Тема: «Сумлінно працюємо»
Навчальні засоби. Образ, робочі зошити, релігійні казки та легенди, ілюстрації з різними видами праці
Легенди та скарби Межигiрської обителi iconУрок №5 Тема. Легенда про дівчину-Україну
Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій праобраз у реальному житті,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©lib.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи